понеділок, 13 квітня 2020 р.

Ходимо по колу 30 років, по сценарію написаному олігархами

Головні грабіжники України
Дуже часто зустрічаю обурливі коментарі під різними дописами, про чергову промосковитську вихідку, того чи іншого представника, так званої "влади". Мовляв, а куди ж дивиться влада? Чому не судять, чому не арештовують і т.д. і т.п. Як бачу досі мало хто ускідомив, що у нас влади немає, натомість що ми маємо? А маємо ми випадкових пасажирів, клоунів з московського цирку шапіто, котрих олігархи вирішили використати в своїх цілях і тимчасово посадили в крісла, замість звичного їм стрибання на арені цирку. Ось і все, що ми маємо. Спасибі мантально-совковому стаду баранів, що в черговий раз допомогли олігархам на виборах провернути чергову аферу, на цей раз з бригадою клоунів.
Для ясності додам, не про Порошенко річ, як наївні думають, приписуючи йому роль рятівника всієї України, навіть не помічаючи чіткої аналогії з путінськими ватниками, коли вони репетують "єслі нє путін, то кто?!". Ні, цей ..... вже також показав себе у всій красі, і як один з засновників партії регіонів, і як міністр фінансів за часів янук-овоча, і, власне, як президент, вже досить.
Поки до влади не прийдуть, в решті решт, по справжньому проукраїнські сили, тобто ті, хто любить Україну і хоче щось реально змінити на краще, а не думає тільки про власні інтереси і власні кишені, доти в Україні буде повторюватися по колу один і той же сценарій, прописаний олігархами. І ми граємо свої маріонеточні ролі в цьому театрі абсурду вже протягом 30 років.

четвер, 12 березня 2020 р.

Московія йде до свого логічного кінця незалежно від України

Геополітично, у глобальному масштабі, московія йде до свого логічного кінця, тому, у локальному розумінні, всі, хто зараз ратує за "расію-матушку" зразу перефарбуються, або зроблять морду валянком, тіпа "нєвінаватая я, бєс папутал".

Всім цим медведчукам, рабіновичам і іншим недоумкам просто не стане до кого їздити вилизувати чоботи і репетувати також вже не буде за кого, бо зникне той гнійник, крадені замлі повернуться до своїх господарів, а на решті території з'являться нові країни, або відновляться старі. Залишається просто чекати, при чому це лайно розвалиться незалежно від України і від ситуації, що склалася зараз,  ця купа лайна сама по собі рухається до завершення свого нікчемного існування, подібні гнійники приречені на зникнення. Підтверджено десятками історичних прикладів, Римська імперія, Візантійська імперія, Єгипетська імперія і багато інших, менш відомих, давно "канулі в нєбитіє", тому треба просто менше звертати уваги на ідіотську поведінку зайвохромосоних даунів.


Весь цей, так званий, "реванш" разом з зеленою пліснявою і ватною біомасою, все розвалиться, як картковий будинок, в одну мить, як тільки завершиться повний розпад СРСР, тому що 30 років тому він розвалився тільки частково, завершення розвалу продовжується.


Що таке 30 років? Ніщо. Вищезгадані імперії також розвалювалися не за одну мить і не за один рік, цей процес тривав десятиліттями.

четвер, 9 січня 2020 р.

Масове злорадство московитів, відтепер тільки весілля, коли у них щось погане

Коли на к@ц@пiї щось погане трапляється, то мені просто пофіг, ні жарко, ні холодно, тобто у мене немає якогось особливого злорадства, просто абсолютний ігнор, бо для мене цієї недокраїни просто не існує, та й не сприймаю цей загін для бидлячого стада за якусь цільну країну, точніше так все було до цього часу, але тепеееер....., після їхнього масового істеричного злорадства на рахунок нашого збитого іранськими ватниками літака, як тільки у них щось погане трапиться, а у них це майже щодня буває, то буду влаштовувати танці з бубнами на весь інформаційний простір, значить свято кожен день, тому що вони в лайні кожен день і дедалі більше занурюються.

суботу, 19 січня 2019 р.

Клас! Ніколи ще мені не доводилося так щиро кайфувати від коментарів росіян)))

Клас! Ніколи ще мені не доводилося так щиро кайфувати від коментарів росіян.
Був собі обурений пост однієї маріупольчанки про те, що чоловіки не поступаються їй місцем у громадському транспорті. І було під ним обговорення - багато мізандрії із невеличкими домішками здорового фемінізму. Все, як і мало би бути у такому дописі. Але!
Алгоритми фейсбука привели в цей пост безневинну жінку із Ярославля, яка підтримала авторку, але зробила це не зовсім уважно: каже, мовляв, так і є, перевелися вже чоловіки в Росії.
"В Росії? До чого тут Росія?", здивовано питає Юля. А росіянка їй на те відповідає просто, але бездоганно вишукано: "Пост на русском. Нє устраіваєт что-то - пишитє на свойом родном".
Так, бляха, так!
Нарешті це озвучили не ультрамегаправорадикали і фашистобандерівці, а найсправжнісінька людина із Матрьошкостану.
Такий чудовий, просто надзвичайно влучний і наочний приклад! Звідки людині знати, що в пості йдеться про Україну, якщо пост написано мовою Росії? Це ж елементарна первинна ідентифікація. Оці всі малоросійські конструкти про "русскій - ето наш язик, нє отдадім єґо расіє", чи "я рускоґаварящій украінєц" їй просто нецікаві. Говориш російською - значить про Росію. Значить росіянин. Хочеш, щоб росіяни не сприймали тебе росіянином, - пиши своєю мовою. Благо, вона у тебе ще є.
Господи, як же це просто! Як же це, курва, просто!
І чому це так важко пояснити?

четвер, 17 січня 2019 р.

Українець - це стан душі, а не просто набір генів

Українець це стан душі, а не твої предки. Українцями будуть твої нащадки, якщо ти їх гідно виховаєш, щоб у них також був український стан душі. Хто по своїм предкам українець хоч в десятому коліні, але сам став запроданцем, такими й своїх дітей виховав, то на цьому створінні українські корені перериваються. Канадські нащадки українців, що навіть ні разу не були в Україні, але знають і розмовляють українською мовою і обожнюють Україну, не забуваючи культуру і традиції, це саме ті українці, яким їх предки змогли гідно передати стан української душі і вони УКРАЇНЦІ З ВЕЛИКОЇ ЛІТЕРИ, на відміну від тих недоносків, що живуть в Україні, навіть ніколи не виїжали за її кордони, але волають на всю свою тупу ватну морду "акакаяразніцанакакомязикємєняітакпанімают",


Два яскравих приклади:


1) Людина що народилася в іншій країні - український стан душі.

Ейприл Кетрін Мартін, волонтерка Корпусу миру США: «Я просто обожнюю українську мову. І зараз я навіть на російській мові не можу говорити, і мені навіть важко на ній говорити. Мене навіть інколи просять, говори російською. А я не можу. Або я починаю російською, а закінчую українською».
Ейприл згадує як 3 роки тому вперше зійшла з автобуса на станції в Острі, і розгубилася. Що вона тут робитиме у маленькому провінційному містечку. А зараз не уявляє свого життя інакше – без старої школи, якій 100 років, майже половина віку Сполучених Штатів, без церков ХІ століття на в’їзді в Остер, без цієї природи цих сердечних людей, і без Вані з Танею, які щоразу сумували, коли вона їхала з Остра, і бігли зустрічати автобус, коли вона поверталася.
Ейприл любить книжки і сама хоче стати письменницею. Хоче досліджувати світ. Каже, якби залишилась в Америці, ну, пішла б в аспірантуру, тоді працювати в якусь велику компанію. Але б там не відчувала того, що відчуває тут, що вона робить щось таке, що для неї важливо.
Провідати Ейприл сюди в Остер уже приїздили з Америки мама і дідусь. Тож тепер у Вані, крім сестрички, є ще й дідусь із Техасу – Грен Пастіл. Завжди передає своєму українському внукові подарунки на Різдво.
Тетяна каже, раніше не розуміла Ейприл. Дивувалась її прямому характеру. Ейприл із тих, хто ніколи не лукавить і завжди каже правду в очі. Переконала російськомовних Тетяниних родичів спілкуватися українською.

2) Створіння, що народилося в Україні - запроданка і зрадниця, зганьбила весь свій рід.

(Оригінальний текст з ватного інфо-ресурсу)
Валентина Матвиенко: биография
Матвиенко Валентина Ивановна – известная фигура в мире политики, принимающая активное участие в политической и дипломатической деятельности России. С 2011 года она занимает пост председателя Совета Федерации и является членом бюро Высшего совета партии «Единая Россия».
До Совфеда занимала должность губернатора и председателя правительства Санкт-Петербурга и в настоящее время является представителем органов исполнительной власти данного города в Совете Федерации Федерального Собрания Российской Федерации. Спикер верхней палаты парламента является самой влиятельной женщиной в России, к мнению которой прислушиваются главные лица на политической арене страны.
Родилась Валентина Ивановна Матвиенко (в девичестве Тютина) 7 апреля 1949 года в украинском селе Шепетовка Хмельницкой области в семье военного фронтовика Ивана и костюмера Ирины. Вскоре семья переехала в Черкассы, где и провела все свое детство председатель Совфеда РФ.

четвер, 10 січня 2019 р.

Інструкція по знищенню нації з державністю - три фундаментальні пункти


  1. Знищити ментальність нації, нав'язавши свою мову(насправді крадену, складену з різних мов, знищених, чи асимільованих народів), принизивши і висміявши власну мову даної нації.
  2. Сфальшувати історію, знищивши аутентичні літописи, архіви і хроніки, підмінивши придуманими, де дана нація виглядатиме гидко і в негативному світлі.
  3. Сфальшувати власну негативну історію, знищивши аутентичні літописи, архіви і хроніки, підмінивши придуманими, де з вакууму з'являється придумана нація, героїзується і возвеличується, за рахунок крадених фрагментів чужих літописів, архівів і хронік.

пʼятницю, 4 січня 2019 р.

Я був на фронті у 2014-16 роках, і з усією відповідальністю ставлю мову вище за автомат, у ролі зброї

Більше року не міг підібрати правильних слів і написати цей текст.

9 листопада був День української писемності та мови і я знов згадав про цю важливу тему. Хочу поділитися з вами, як і чому перейшов на українську. Одразу відзначу, що я категорично не згоден з агресивним нав’язуванням української мови людям, які того не хочуть. Зміни – це відповідальність, і не кожен має сили чи бажання прийняти її.Щоб перейти на українську, мені необхідно було залишити Україну на досить довгий термін. В червні 2017 року я прилетів до Парижа. Гуляючи містом, помічав, що на усіх постерах, які мені траплялись, рекламують переважно французьких музикантів, в машинах грає виключно французька музика, по ТБ показують фільми французького виробництва. Вже тоді, проводячи паралель з Україною, в моїй голові почав виникати деякий дисонанс. Останньою крапкою була розмова з одним чоловіком. Він запитав мене: «Якщо Україна воює з росією, чому ти говориш російською?». В звичайних умовах я б автоматично, навіть не усвідомлюючи, почав би займатись казуїстикою і розповів, що Україна – це вільна країна і кожен має право розмовляти так, як йому заманеться, та враження, які я отримав напередодні, змусили мене просто промовчати. Так, Україна вільна країна, але є дуже важливий нюанс, що вносить корективи – війна. Тристарічна війна росії з українською мовою.
«русскій мір» - це не росія, у нього немає кордонів. Він паразит, який своїми тентаклями впивається в нашу свідомість і зжирає усе людське.
Війна яку ми сьогодні ведемо, це не боротьба за землю. Ми боремося за думки людей, за їх душі. Це війна майбутнього та минулого, в яке нас хочуть затягти. Війна розвитку, якого хочуть нас позбавити, зі стагнацією.
Зброя в цій війні специфічна, тому що вона одразу ведеться на декількох рівнях. Я був на фронті з 2014 по 2016 роки, і з усією відповідальністю ставлю мову на рівень вище за автомат, у ролі зброї.
Згадайте, як починалась ця війна? З самого початку російська армія не заходила на Донбас масштабно. Вперше це відбулося лише в серпні. Спочатку там з’явились окремі працівники російських спецслужб, які об’єднали навколо себе наших співгромадян отруєних пропагандою. Вони стали першою і основною рушійною силою, яка дала можливість розповсюдити цього паразита. Це приклад того, як діє їх зброя. Спочатку ми програли війну за думки людей, а потім почали втрачати місто за містом.
Я став російськомовним в десятому класі. У моїй свідомості було тверде усвідомлення, що російська більш грамотна та інтелігентна. Так, не було чітко сформульованої думки, що українська - це мова колхозу, але друге твердження випливає з першого. Я підсвідомо відгородив себе від розуміння цього факту, щоб мою зону комфорту нічого не бентежило. Я був жертвою пропаганди, і вносив свій маленький, але такий важливий внесок, в те, щоб сьогоднішня війна стала можливою.
Коли я це зрозумів, стало соромно. І цей сором був стимулом, який мене підтримував на шляху українізації. Переходити повністю і одразу було важко, якби не було внутрішнього переконання, припинив би ще наприкінці першого тижня. Але задля душевного спокою, в мене не було вибору.
Нам необхідно максимально віддалитися від тієї культури, яка воює з нами вже більше як триста років. Не просто так вони боролися з нашою мовою, забороняли її та створювали образ діалекту, притаманного виключно малоосвіченому люду.
Українська мова не зробить погану людину кращою, але всі хто перейдуть, обов'язково зроблять свій невеликий внесок в майбутнє.
Сьогодні, мова має силу і вплив на ситуацію набагато суттєвішу, аніж летальна зброя.
З повагою до всіх російськомовних українців

понеділок, 12 листопада 2018 р.

Розповідь нашого співвітчизника, що працює готельєром у Болгарії.


Вересень, Болгарія, місто Благоєвград, будівельний магазин.
Я, керуючий спа-готелем і директор будівельної фірми вибираємо будматеріали для ремонту готелю. Обговорюємо, сперечаємося. Розмова йде болгарською.
До нас підбігає приємного вигляду чоловік років 40 і пропонує допомогу з вибором. Почувши мій акцент, переходить на масковскій діалект. Я дивлюся на нього з подивом і питаю болгарською:
— Пане, що трапилося, ви забули болгарську мову?
Пан ніяковіє і відповідає теж болгарською:
— Ні, але я подумав, що вам буде легше говорити рідною мовою…
— Моя рідна мова українська. Якщо бажаєте, будемо говорити українською.
— Так українська мова пішла ж від російської мови.
Роблю суворе обличчя.
— Добре. Раз Ви так вважаєте, тоді Вам легко буде говорити зі мною. І переходжу на солов’їну. Починаю ставити йому запитання.
Вираз обличчя продавця змінюється і він запитує болгарською:
— Це дійсно українська мова?
— Так.
— Я нічого не зрозумів. Але мова дуже схожа на польську.
— Ви знаєте польську мову?
— Ні, не знаю. Просто працював з поляками в Німеччині і там чув.
І ось тут я роблю контрольний постріл:
— А чому Ви не вважаєте, що польська мова походить від російської?
Чоловік зніяковіло посміхається, розводить руками і знову на чистому болгарському пропонує нам допомогу у виборі товару.
Кінець жовтня, Болгарія, Розложська долина, місто Разлог, якийсь генделик.
Генделик (не пам’ятаю назву) у місті Разлог, районному центрі, Разложска долина, передгір’я гірських масивів Пірін та Ріла.
Фінансовий директор отримує якісь довідки в банку та в податковій, а я, щоб не муляти очі чиновникам, і не заважати, сиджу за столиком під парасолькою і п’ю пиво. Осінь, але на вулиці 25 градусів, краса.
В мене дзвонить телефон. Син зателефонував. Я відповідаю і розмовляю з сином кілька хвилин українською мовою.
Збоку стоїть столик, сидять два чинних, охайних, добре одягнених діда-пенсіонера, п’ють каву і воду, поважно розмовляють.
Діти та старі дуже допитливі. Після моєї розмови люб’язно запитують мене, якою чудною мовою я говорив. Мова схожа і на російську, і на болгарську, але незрозуміла. Питають болгарською мовою, потім повторюють питання російською.
Відповідаю їм болгарською, що я говорив по телефону українською мовою.
Діди підбадьорилися, і починається розмова болгарською.
— Так ти з України? (Це нормально для болгар. До будь-якого молодшого вони спокійно звертаються на «ти»).
— Так. Я живу в Україні і я громадянин України.
— У вас там громадянська війна?
— Немає в Україні громадянської війни. Ми воюємо з Росією. Вже понад 4 роки.
Цокають язиками, скрушно хитають головами і продовжують:
— Це дуже погано. Братні народи. Так не можна. Це все політики погані. Народи не винні. Треба миритися.
— Хто вам розповів цю дурість про братні народи? — Питаю я.
Діди бентежаться. Мабуть моя заява зовсім не вписується в їхню картину світу.
— Ну як же так, століття разом, спільна історія, перемогли разом у війні …
Я готовий до цих аргументів, роблю ковток пива, тримаю паузу, і заявляю:
— Не пощастило нам, українцям, з братами. Росіяни виявилися нам зовсім не брати. А ось вам, болгарам, дуже пощастило з братами і ви живете з ними в мирі та злагоді.
Обидва діда дивляться на мене здивовано:
— Які брати? Немає у болгар братів. Ми окремий народ, маємо свою мову, свою віру, свою країну.
Я роблю круглі очі і питаю:
— Як немає? А Туреччина? Весь світ знає, що болгари і турки є братські народи.
Діди вибухають обуренням:
— Які нам турки брати! Ми були у турків в рабстві 500 років! Це вороги! Як ти можеш говорити таке! Ти іноземець, ти зовсім нічого не знаєш про нашу історію!
Я не здаюся:
— Ну про яке рабство ви кажете? Ви, болгари, жили разом з турками в одній імперії, дружною сім’єю народів. А зараз Болгарія окрема країна, але в Болгарії є цілі райони, де говорять тільки турецькою мовою. У болгарському парламенті засідає турецька партія — «Рух за права і свободи». У болгарській мові величезна кількість слів з турецької мови. Чим не братні народи?
Діди виявилися розумними. Дивляться зацікавлено, один з них каже:
— Цікаву аналогію ти загорнув, хлопець. Ніколи не думав, що з боку виглядає що Болгарія і Туреччина брати.
— О — кажу — це ще не все, що я маю сказати про братні стосунки болгар та турків. А уявіть собі, що Туреччина заявить про утиск турськомовного населення в Болгарії, анексує Кирджалійську область та введе війська в Разградску область. І ще Туреччина на весь світ буде розповідати про те, що в Болгарії хунта і фашизм. Що Ви на це скажете? Факти в наявності — у всіх державних установах Болгарії етнічних турків змушують говорити болгарською мовою !!! Просто жахливий геноцид!
Діди знову махають гривами, цокають язиками і просять:
— Розкажи про Україну і про війну.
Далі була годинна лекція про СРСР, голодомор, війну, депортацію кримських татар, майдан і війну 2014 — ? України з Росією.
Після моєї дуже стислої лекції ми разом скромно відсвяткували народження двох болгарських бандерівців.
Слава Україні!

Анти-колорадос

середу, 8 серпня 2018 р.

Мова, в котрій до 90% іншомовних слів, не може бути ідентифікована, як окремо взята мова


У будь-якій мові є запозичені слова з інших мов, це загальновідомо, але вся справа у кількісному відсотку даних слів і коли мова йде про суцільну суміш іншомовних слів і лишень про деякий незначний відсоток власних, то про яку власне мову може йти річ? Це збірний вінегрет.

Відсоток іншомовних слів не може переважати 50% в будь-якій мові, щоб її можна було ідентифікувати як окремо взяту мову. В так званому "русском язикє" власних слів, образно кажучи, кіт напісяв, а решта - початкові фінські слова (адже походять перші мокшани саме з диких фінських племен, у котрих навіть не було технологій лиття металів вже у 11 столітті, тобто вони були фактично майже на рівні кам'яного віку, коли Русь вже була сильною і розвиненою європейською державою), далі ренегат Довгорукий і всі його нащадки привнесли руські слова (саме так, бо Русь є єдина - сучасна Україна, до якої дикі фінські пустоші не мали жодного відношення), далі Орда, поглинувши ці пустоші привнесла тюркські слова, далі на протязі столітть іноземні найманці (вчені, філософи, інженери, будівники і т.д.), що фактично й штовхали розвиток дикунів, принесли з собою купу слів зі своїх мов.

Виходячи з усього вищесказаного абсолютно зрозуміло, що мова, в котрій до 90% іншомовних слів, не може бути ідентифікована, як окремо взята мова, а це просто  суржик з різних мов.
Ось і весь "русскій язик".