Клас! Ніколи ще мені не доводилося так щиро кайфувати від коментарів росіян.
Був собі обурений пост однієї маріупольчанки про те, що чоловіки не поступаються їй місцем у громадському транспорті. І було під ним обговорення - багато мізандрії із невеличкими домішками здорового фемінізму. Все, як і мало би бути у такому дописі. Але!
Алгоритми фейсбука привели в цей пост безневинну жінку із Ярославля, яка підтримала авторку, але зробила це не зовсім уважно: каже, мовляв, так і є, перевелися вже чоловіки в Росії.
"В Росії? До чого тут Росія?", здивовано питає Юля. А росіянка їй на те відповідає просто, але бездоганно вишукано: "Пост на русском. Нє устраіваєт что-то - пишитє на свойом родном".
Так, бляха, так!
Нарешті це озвучили не ультрамегаправорадикали і фашистобандерівці, а найсправжнісінька людина із Матрьошкостану.
Такий чудовий, просто надзвичайно влучний і наочний приклад! Звідки людині знати, що в пості йдеться про Україну, якщо пост написано мовою Росії? Це ж елементарна первинна ідентифікація. Оці всі малоросійські конструкти про "русскій - ето наш язик, нє отдадім єґо расіє", чи "я рускоґаварящій украінєц" їй просто нецікаві. Говориш російською - значить про Росію. Значить росіянин. Хочеш, щоб росіяни не сприймали тебе росіянином, - пиши своєю мовою. Благо, вона у тебе ще є.
Господи, як же це просто! Як же це, курва, просто!
І чому це так важко пояснити?
Українець це стан душі, а не твої предки. Українцями будуть твої нащадки, якщо ти їх гідно виховаєш, щоб у них також був український стан душі. Хто по своїм предкам українець хоч в десятому коліні, але сам став запроданцем, такими й своїх дітей виховав, то на цьому створінні українські корені перериваються. Канадські нащадки українців, що навіть ні разу не були в Україні, але знають і розмовляють українською мовою і обожнюють Україну, не забуваючи культуру і традиції, це саме ті українці, яким їх предки змогли гідно передати стан української душі і вони УКРАЇНЦІ З ВЕЛИКОЇ ЛІТЕРИ, на відміну від тих недоносків, що живуть в Україні, навіть ніколи не виїжали за її кордони, але волають на всю свою тупу ватну морду "акакаяразніцанакакомязикємєняітакпанімают",
Два яскравих приклади:
1) Людина що народилася в іншій країні - український стан душі.
Ейприл Кетрін Мартін, волонтерка Корпусу миру США: «Я просто обожнюю українську мову. І зараз я навіть на російській мові не можу говорити, і мені навіть важко на ній говорити. Мене навіть інколи просять, говори російською. А я не можу. Або я починаю російською, а закінчую українською».
Ейприл згадує як 3 роки тому вперше зійшла з автобуса на станції в Острі, і розгубилася. Що вона тут робитиме у маленькому провінційному містечку. А зараз не уявляє свого життя інакше – без старої школи, якій 100 років, майже половина віку Сполучених Штатів, без церков ХІ століття на в’їзді в Остер, без цієї природи цих сердечних людей, і без Вані з Танею, які щоразу сумували, коли вона їхала з Остра, і бігли зустрічати автобус, коли вона поверталася.
Ейприл любить книжки і сама хоче стати письменницею. Хоче досліджувати світ. Каже, якби залишилась в Америці, ну, пішла б в аспірантуру, тоді працювати в якусь велику компанію. Але б там не відчувала того, що відчуває тут, що вона робить щось таке, що для неї важливо.
Провідати Ейприл сюди в Остер уже приїздили з Америки мама і дідусь. Тож тепер у Вані, крім сестрички, є ще й дідусь із Техасу – Грен Пастіл. Завжди передає своєму українському внукові подарунки на Різдво.
Тетяна каже, раніше не розуміла Ейприл. Дивувалась її прямому характеру. Ейприл із тих, хто ніколи не лукавить і завжди каже правду в очі. Переконала російськомовних Тетяниних родичів спілкуватися українською.
2) Створіння, що народилося в Україні - запроданка і зрадниця, зганьбила весь свій рід.
(Оригінальний текст з ватного інфо-ресурсу)
Валентина Матвиенко: биография
Матвиенко Валентина Ивановна – известная фигура в мире политики, принимающая активное участие в политической и дипломатической деятельности России. С 2011 года она занимает пост председателя Совета Федерации и является членом бюро Высшего совета партии «Единая Россия».
До Совфеда занимала должность губернатора и председателя правительства Санкт-Петербурга и в настоящее время является представителем органов исполнительной власти данного города в Совете Федерации Федерального Собрания Российской Федерации. Спикер верхней палаты парламента является самой влиятельной женщиной в России, к мнению которой прислушиваются главные лица на политической арене страны.
Родилась Валентина Ивановна Матвиенко (в девичестве Тютина) 7 апреля 1949 года в украинском селе Шепетовка Хмельницкой области в семье военного фронтовика Ивана и костюмера Ирины. Вскоре семья переехала в Черкассы, где и провела все свое детство председатель Совфеда РФ.
- Знищити ментальність нації, нав'язавши свою мову(насправді крадену, складену з різних мов, знищених, чи асимільованих народів), принизивши і висміявши власну мову даної нації.
- Сфальшувати історію, знищивши аутентичні літописи, архіви і хроніки, підмінивши придуманими, де дана нація виглядатиме гидко і в негативному світлі.
- Сфальшувати власну негативну історію, знищивши аутентичні літописи, архіви і хроніки, підмінивши придуманими, де з вакууму з'являється придумана нація, героїзується і возвеличується, за рахунок крадених фрагментів чужих літописів, архівів і хронік.
Більше року не міг підібрати правильних слів і написати цей текст.
9 листопада був День української писемності та мови і я знов згадав про цю важливу тему. Хочу поділитися з вами, як і чому перейшов на українську. Одразу відзначу, що я категорично не згоден з агресивним нав’язуванням української мови людям, які того не хочуть. Зміни – це відповідальність, і не кожен має сили чи бажання прийняти її.Щоб перейти на українську, мені необхідно було залишити Україну на досить довгий термін. В червні 2017 року я прилетів до Парижа. Гуляючи містом, помічав, що на усіх постерах, які мені траплялись, рекламують переважно французьких музикантів, в машинах грає виключно французька музика, по ТБ показують фільми французького виробництва. Вже тоді, проводячи паралель з Україною, в моїй голові почав виникати деякий дисонанс. Останньою крапкою була розмова з одним чоловіком. Він запитав мене: «Якщо Україна воює з росією, чому ти говориш російською?». В звичайних умовах я б автоматично, навіть не усвідомлюючи, почав би займатись казуїстикою і розповів, що Україна – це вільна країна і кожен має право розмовляти так, як йому заманеться, та враження, які я отримав напередодні, змусили мене просто промовчати. Так, Україна вільна країна, але є дуже важливий нюанс, що вносить корективи – війна. Тристарічна війна росії з українською мовою.
«русскій мір» - це не росія, у нього немає кордонів. Він паразит, який своїми тентаклями впивається в нашу свідомість і зжирає усе людське.
Війна яку ми сьогодні ведемо, це не боротьба за землю. Ми боремося за думки людей, за їх душі. Це війна майбутнього та минулого, в яке нас хочуть затягти. Війна розвитку, якого хочуть нас позбавити, зі стагнацією.
Зброя в цій війні специфічна, тому що вона одразу ведеться на декількох рівнях. Я був на фронті з 2014 по 2016 роки, і з усією відповідальністю ставлю мову на рівень вище за автомат, у ролі зброї.
Згадайте, як починалась ця війна? З самого початку російська армія не заходила на Донбас масштабно. Вперше це відбулося лише в серпні. Спочатку там з’явились окремі працівники російських спецслужб, які об’єднали навколо себе наших співгромадян отруєних пропагандою. Вони стали першою і основною рушійною силою, яка дала можливість розповсюдити цього паразита. Це приклад того, як діє їх зброя. Спочатку ми програли війну за думки людей, а потім почали втрачати місто за містом.
Я став російськомовним в десятому класі. У моїй свідомості було тверде усвідомлення, що російська більш грамотна та інтелігентна. Так, не було чітко сформульованої думки, що українська - це мова колхозу, але друге твердження випливає з першого. Я підсвідомо відгородив себе від розуміння цього факту, щоб мою зону комфорту нічого не бентежило. Я був жертвою пропаганди, і вносив свій маленький, але такий важливий внесок, в те, щоб сьогоднішня війна стала можливою.
Коли я це зрозумів, стало соромно. І цей сором був стимулом, який мене підтримував на шляху українізації. Переходити повністю і одразу було важко, якби не було внутрішнього переконання, припинив би ще наприкінці першого тижня. Але задля душевного спокою, в мене не було вибору.
Нам необхідно максимально віддалитися від тієї культури, яка воює з нами вже більше як триста років. Не просто так вони боролися з нашою мовою, забороняли її та створювали образ діалекту, притаманного виключно малоосвіченому люду.
Українська мова не зробить погану людину кращою, але всі хто перейдуть, обов'язково зроблять свій невеликий внесок в майбутнє.
Сьогодні, мова має силу і вплив на ситуацію набагато суттєвішу, аніж летальна зброя.
З повагою до всіх російськомовних українців
