Був собі обурений пост однієї маріупольчанки про те, що чоловіки не поступаються їй місцем у громадському транспорті. І було під ним обговорення - багато мізандрії із невеличкими домішками здорового фемінізму. Все, як і мало би бути у такому дописі. Але!
Алгоритми фейсбука привели в цей пост безневинну жінку із Ярославля, яка підтримала авторку, але зробила це не зовсім уважно: каже, мовляв, так і є, перевелися вже чоловіки в Росії.
"В Росії? До чого тут Росія?", здивовано питає Юля. А росіянка їй на те відповідає просто, але бездоганно вишукано: "Пост на русском. Нє устраіваєт что-то - пишитє на свойом родном".
Так, бляха, так!
Нарешті це озвучили не ультрамегаправорадикали і фашистобандерівці, а найсправжнісінька людина із Матрьошкостану.
Такий чудовий, просто надзвичайно влучний і наочний приклад! Звідки людині знати, що в пості йдеться про Україну, якщо пост написано мовою Росії? Це ж елементарна первинна ідентифікація. Оці всі малоросійські конструкти про "русскій - ето наш язик, нє отдадім єґо расіє", чи "я рускоґаварящій украінєц" їй просто нецікаві. Говориш російською - значить про Росію. Значить росіянин. Хочеш, щоб росіяни не сприймали тебе росіянином, - пиши своєю мовою. Благо, вона у тебе ще є.
Господи, як же це просто! Як же це, курва, просто!
І чому це так важко пояснити?
Немає коментарів:
Дописати коментар